Wszystkie wpisy

Adam Ringer: Nie albo, albo – i Polak, i Żyd

Adam Ringer urodził się w 1949 r. W 1968 r., po antysemickiej nagonce, wyemigrował do Szwecji, ćwierć wieku później wrócił do miejsca urodzenia, do Warszawy. Dziś w Polsce z powodzeniem prowadzi sieć własnych kawiarni Green Caffè Nero. „Cieszę się, że moja emigracja to jednak nie był bilet w jedną stronę. Po tym wydarzeniu pozostał mi sentyment do wszystkich emigrantów.” Ten sentyment ma pomimo tego, że jego pierwsza emigracja nie była dobrowolna. Do tego momentu czuł się Polakiem. Jednak przy wymuszonym opuszczeniu Polski nie mógł podać obywatelstwa polskiego, tylko „inne”, co miało znaczyć: żydowskie.

Tak też zrobił, mimo że w ówczesnym czasie czuł się Polakiem. „Ja wiedziałem, że jesteśmy Żydami, ale nie wiedziałem, co to znaczy.” Dziadkowie Ringera ze strony ojca zostali zamordowani w obozie koncentracyjnym w Bełżcu, a babcia ze strony mamy umarła z głodu w Uzbekistanie. Jego rodzice jednak nigdy nie opowiadali mu o tym w domu rodzinnym, przeszłość była dla nich jakby wymazana – jak w wielu rodzinach o podobnych losach. Dlatego z domu nie wyniósł tożsamości żydowskiej.

Po wyjeździe do Szwecji Ringer porzucił kierunek elektroniki, rozpoczęty na Politechnice Warszawskiej za namową taty, i studiował ekonomię i nauki społeczne w Uppsali. Później zatrudnił się na uniwersytecie w Sztokholmie, przez lata wykładał o Europie Wschodniej. Jak mówi, w Szwecji został jako uchodźca przyjęty z otwartymi ramionami. Mimo tego jego dusza i umysł nieustannie ciążyły ku Polsce. „Moja żona Catharina mówiła, że ja w Szwecji byłem tylko na wakacjach.” W 1990 r. wspólnie z żoną i rodziną decyduje się na roczny pobyt w Polsce – trwający do dziś. Odtąd nawiązuje wiele nowych przyjaźni, rozpoczyna działalność gospodarczą, łączy szwedzki i polski biznes.

Obok działań zawodowych jednocześnie wspiera, „kieszenią”, jak mówi, prodemokratyczne jak i żydowskie organizacje. „Jestem polskim obywatelem – podwójnym zresztą, szwedzkim i polskim. Chcę, żeby Polska się rozwijała, i czuję, że to jest mój kraj. Ale czy to znaczy, że jestem etnicznym Polakiem? Nie. I nigdy nim nie będę. Czy ja mogę coś temu krajowi dać, a on mnie? Oczywiście tak.” Dziś Adam Ringer utożsamia się szczególnie z Żydami polskimi, którzy żyli w okresie międzywojennym. Fascynuje go przedwojenne społeczeństwo żydowskie, ówczesna eksplozja odchodzenia od religii, zróżnicowania, chęci nauki.

Ringer odkrywa tę żydowskość i tożsamość przez literaturę, przez książki, przez stare dokumenty – choćby świadectwa szkolne jego mamy, od zawsze zatopionej w języku i kulturze polskiej. „Ona potrafiła godzinami Słowackiego cytować. Moja pamięć mamy z ostatnich lat jej życia, to to, że leży w łóżku, kaszle i czyta, kaszle i czyta.” W myślach była w Polsce, fizycznie tutaj już nie wróciła. Wrócił jej syn, Adam Ringer.

 

*****

EN

Adam Ringer: Not either/or – both a Pole and a Jew

 Adam Ringer was born in 1949. In 1968, following the anti-Semitic smear campaign, he emigrated to Sweden, and a quarter of a century later he returned to his birthplace, to Warsaw. Today in Poland he successfully runs a chain of his own cafes, Green Caffè Nero. “I’m glad that my emigration was not a one-way ticket. After that experience, I have a certain fondness for all emigrants.” He holds those feelings even though his first emigration was not voluntary. Up to that moment he had felt Polish. However, when he was forced to leave Poland, he was not allowed to say his citizenship was Polish, but only ‘other’, which was supposed to mean: ‘Jewish’.

And that is what he did, even though at that time he felt Polish. “I knew we were Jews, but I didn’t know what that meant.” Ringer’s paternal grandparents were murdered in the Belzec extermination camp, and his maternal grandmother starved to death in Uzbekistan. His parents, however, never told him about it at their family home, the past seemed to have been erased for them – as in many families with similar experiences. That is why Jewish identity was not something that he got from home.

 After he left for Sweden, Ringer abandoned the field of electronics, which he had started at the Warsaw University of Technology prompted by his father, and studied economics and social sciences in Uppsala. Later, he found a job at Stockholm University, where for years he gave lectures on Eastern Europe. As he says, Sweden welcomed him as a refugee with open arms. In spite of that, his mind and soul were constantly gravitating towards Poland. “My wife Catharina says being in Sweden was like holidays to me.” In 1990, together with his wife and family, he decided to stay in Poland for a year – which continues to this day. Since then, he has developed multiple new friendships and started a business, combining the Swedish and Polish business worlds.

In addition to his professional activity, he also supports pro-democratic and Jewish organizations, as he says, “from his own pocket”. “I am a Polish citizen, a double one, actually: Swedish and Polish. I want Poland to grow, and I feel that this is my country. But does that mean I’m an ethnic Pole? No. And I will never be. Can I give something to this country, and can it give something to me in return? Yes, of course.” Today, Adam Ringer identifies especially with Polish Jews who lived and worked in the inter-war period. He is fascinated by the pre-war Jewish society, and the then explosion of abandoning the religion, diversity, and willingness to learn.

Ringer discovers Jewishness and identity through literature, through books and old documents, such as the school reports of his mother, who was always immersed in the Polish language and culture. “She could quote Słowacki for hours. My memory of my mum from the last years of her life is that she’s lying in bed, coughing and reading, coughing and reading.” Mentally, she was in Poland, but physically, she never came back. It was her son, Adam Ringer, who did.

 

*****

UA

 Адам Рінґер: Не або, або  – і поляк, і єврей

Адам Рінґер народився в 1949 р. В 1968 р., після антисемітської кампанії, емігрував у Швецію, четверть століття після цього повернувся в місце свого народження – в Варшаву. Сьогодні успішно веде в Польщі мережу власних кав’ярень Green Caffè Nero. «Я радію, що моя еміграція не була квитком в одну сторону. Після цієї події в мені залишився сентимент до всіх емігрантів». Цей сентимент він має незважаючи на те, що його перша еміграція була добровільною. До цього моменту він вважав себе поляком. Однак під час примусового виїзду з Польщі він не міг вказати польського громадянства, тільки «інше», що означало: єврейське.

Так вчинив, незважаючи на те, що тоді вважав себе поляком. «Я знав, що ми євреї, але не знав, що це означає». Дідусь з бабусею зі сторони його батька були вбиті в концентраційному таборі в Белжці, а бабуся з маминої сторони померла від голоду в Узбекистані. Однак його батьки ніколи не розповідали про це вдома, минуле було для них якби стерте – як і в багатьох інших сім’ях зі схожими долями. Тому з дому він не виніс єврейської ідентичності.

Після переїзду в Швецію Рінґер покинув факультет електроніки, на якому навчався в Варшавській політехніці, який йому радив батько, і розпочав вивчати економіку і суспільні науки в Уппсалі. Пізніше працював в університеті в Стокгольмі, протягом довгих років викладав на тему Східної Європи. Як говорить, будучи біженцем він був прийнятий в Швеції з відкритими обіймами. Незважаючи на це його душа і розум безперервно тягнулись в сторону Польщі. «Моя дружина Катаріна говорила, що я в Швеції був тільки на канікулах». В 1990 р. разом з дружиною і дітьми вирішив переїхати жити на рік в Польщу – рік, котрий триває до сьогодні. З того часу він здобуває багато нових знайомств, розпочинає підприємницьку справу, об’єднує шведський і польський бізнес.

Працюючи одночасно підтримує, «кишенею», як говорить, про демократичні і єврейські організації. «Я громадянин Польщі – зрештою подвійний, шведський і польський. Хочу щоб Польща розвивалась, і відчуваю, що це моя країна. Але чи це означає що я є етнічним поляком? Ні. І ніколи ним не буду. Чи я можу дати щось цій країні, а вона мені? Звичайно, так». Нині Адам Рінґер особливо ідентифікує себе з польськими євреями, котрі тут проживали в міжвоєнний період. Його захоплює довоєнне єврейське суспільство, тогочасна експлозія покидання віри, різнорідність, прагнення навчатись.  

Рінґер відкриває для себе, як це бути євреєм і єврейську ідентичність за допомогою літератури, книжок, старих документів – наприклад шкільних табелів його мами, від початку зануреній в польській мові і культурі. «Вона могла годинами цитувати Словацького. В моїй пам’яті останні роки життя мами виглядали так, що вона лежала в ліжку, кашляла і читала, кашляла і читала». Думками була в Польщі, фізично ніколи сюди вже не повернулась. Повернувся її син – Адам Рінґер.

 

0
    Twój koszyk
    Twój koszyk jest pustyWróć do sklepu