Michael Schudrich, urodzony w 1955 r. w Nowym Jorku, od blisko 20 lat jest naczelnym rabinem Polski. W pomieszczeniach Gminy Wyznaniowej Żydowskiej w Warszawie jego biuro jawi się niczym mała prywatna biblioteka, z niezbyt systematycznie ułożonym księgozbiorem. „Popatrzcie, ten cały bałagan, to jest moja głowa”, uśmiecha się i zaprasza do przeglądania książek i pamiątek z różnych zakątków świata. Podróże są jedną z wypadkowych jego tożsamości. „Jeden naród czy jedna religia nie posiadają wszystkich mądrości świata. Jest mądrość na całym świecie. Warto ją dotykać, i się jej uczyć”, mówi.
W 1992 r. sprowadza się do Polski, co jest w pewnym sensie powrotem – powrotem do kraju pochodzenia dziadków. Bowiem wszyscy jego przodkowie pochodzili z byłych i obecnych ziem polskich – a są to miejscowości: Stryj, Szczuczyn, Baligród i Stanisławów. Jego pradziadkowie i prababki wyemigrowali do USA na początku XX w. a tereny, skąd pochodzili, znajdowały się wówczas pod zaborami rosyjskim i austro-węgierskim. Więc Schudrich jako młody człowiek z czasem uświadomił sobie: „Mam 100 procent korzeni z Polski.”
Pierwszą krótką wizytę w kraju nad Wisłą składa jako 18-latek. W USA kończy studia religioznawstwa i historii, w 1980 r. otrzymuje smichę (ordynację) na rabina konserwatywnego. Po kilku latach życia w Japonii w 1992 r. pojawia się możliwość życia i działania w Polsce. Najpierw zostaje dyrektorem Fundacji Laudera, później pełni funkcję rabina w Warszawie i Łodzi. Otrzymuje ortodoksyjną smichę (2000 r.), cztery lata później obejmuje funkcję naczelnego rabina Polski.
Dlaczego ‘wrócił’? „Moje korzenie odegrały jakąś rolę. Jednak ważniejsza była pewna niesprawiedliwość.” Będąc młodym Żydem w Nowym Jorku „było mi dobrze i miałem wszystko”, jak mówi: chodził do szkoły żydowskiej i do pięknej synagogi. Gdy jednak później zaczął spotykać się z Żydami m.in. w Polsce, na Węgrzech czy w Rosji, stwierdził: „Oni nie mieli takich samych możliwości. I to nie z własnego wyboru, tylko przez wybory ich dziadków.” Wówczas postanowił współtworzyć nieco bardziej sprawiedliwy ‘balans’, jak to nazywa. Do dziś przyczynia się do dalszego odradzania się żydowskiego życia, do ‘powrotu’ tego życia nad Wisłę; współtworzy przestrzeń dla Polaków, którzy odkrywają swoje żydowskie korzenie; robi Bar Micwy dla młodych Żydów, wspiera inicjatywy upamiętniające pomordowanych i pielęgnujące stare cmentarze żydowskie.
Na ukształtowanie jego tożsamości wpłynęli zwłaszcza rodzice, byli najważniejszymi nauczycielami i wzorem. Pokazali mu, że jako rodzina są Żydami, ale też, że powinni być otwarci nie tylko na Żydów. Judaizm pomaga mu, jak mówi, starać się być lepszym człowiekiem. „To jest moja droga w życiu. Dla innego człowieka takim drogowskazem może być inna religia, dla jeszcze innego – ateizm. Wiem, że judaizm jest moją drogą. Próbuje być dobrym człowiekiem. I nie być obojętnym.”
*****
EN
Michael Schudrich: Give of Yourself
Michael Schudrich, born in New York in 1955, has been the Chief Rabbi of Poland for nearly 20 years. In the building of the Jewish Community in Warsaw, his office looks like a small private library, with a collection of books that does not seem perfectly organized. „Take a look, all this mess, that’s my head”, he smiles and invites us to browse the books and memorabilia from around the world. Travelling is one of the results of his identity. „One nation or one religion does not possess all the wisdom out there. There is wisdom all over the world. It is worth being touched and learnt”, he says.
In 1992, he came to Poland, which was a return of sorts – a return to the country of his grandparents. As all his ancestors came from the former and present Polish lands, from the following towns: Stryj, Szczuczyn, Baligród, and Stanisławów. His great-grandfathers and great-grandmothers emigrated to the USA at the beginning of the 20th century, and the areas they came from were then under the Russian and Austro-Hungarian partitions. So, over time, Schudrich realized as a young man: „My roots are 100 percent Polish.”
He made his first short visit to the Country upon the Vistula as an 18-year-old. In the USA, he graduated in religious studies and history, and in 1980 he was granted a semikhah (ordination) as a conservative rabbi. In 1992, after several years of living in Japan, the opportunity to live and work in Poland appeared. First, he became the director of the Lauder Foundation, then he served as a rabbi in Warsaw and Łódź. He received an Orthodox semikhah (2000), and four years later he became the Chief Rabbi of Poland.
Why did he 'return’? „My roots played a role there. But a certain injustice was more important.” As a young Jew in New York City, he „was doing fine and had everything”, as he says: he attended a Jewish school and a beautiful synagogue. However, when he later began to meet Jews, e.g., in Poland, Hungary or Russia, he realized: „They didn’t have the same opportunities. And not because of their own choice, but because of the choices of their grandparents.” It was then that he decided to contribute to a somewhat fairer 'balance’, as he calls it. To this day, he contributes to the further revival of Jewish life, to the 'return’ of that life to the Country upon the Vistula; he co-creates space for Poles who discover their Jewish roots; organizes bar mitzvahs for young Jews, and supports initiatives commemorating the murdered and preserving old Jewish cemeteries.
His identity formed under the strong influence of his parents, who were the most important teachers and role models. They showed him that they were Jewish as a family, but also that they should be open to non-Jews as well. As he says, Judaism helps him to try to be a better person. „That is my path in life. For someone else, another religion may be such a signpost, for someone else, atheism. I know that Judaism is my way. I’m trying to be a good person. And not to be indifferent.”
*****
UA
Міхаель Шудріх: Віддати щось з себе
Міхаель Шудріх, народжений в 1955 р. в Нью-Йорку, протягом близько 20 років займає пост головного рабина Польщі. В приміщеннях Єврейської релігійної громади у Варшаві його кабінет виглядає наче мала приватна бібліотека, з недуже систематично впорядкованою колекцією книг. «Погляньте, цей увесь безлад, це моя голова» – посміхається і запрошує на перегляд книг і сувенірів з різних куточків світу. Подорожі це одна з рис його ідентичності. «Один народ чи одна релігія не володіють усіма мудростями світу. Мудрість знаходиться на цілому світі. Варто її торкатись, і вчитись її» – говорить.
В 1992 р. переїжджає в Польщу, що є в певному сенсі поверненням – поверненням в країну, де народились його дідусі і бабусі. Тому, що всі його предки походили з колишніх і теперішніх польських земель – а саме це місцевості: Стрий, Щучин, Балигород і Івано-Франківськ. Його прадіди і прабабусі емігрували в США на початку ХХ століття, а території, звідки походили, знаходились в тому часі під російською та австро-угорською владою. Тому Шудріх будучи молодою людиною з часом усвідомив собі: «Я маю 100 відсотків коріння з Польщі».
Перший короткий візит в країну над Віслою він здійснив у віці 18 років. В США закінчує факультет релігієзнавства і історії, в 1980 р. отримує консервативну сміху (рабинське освячення). Після декількох років проживання в Японії в 1992 р. з’являється можливість жити і працювати в Польщі. Спочатку стає директором Фонду Рональда С. Лаудера, пізніше служить рабином у Варшаві і Лодзі. Отримує ортодоксальну сміху (2000 р.), чотири роки пізніше займає пост головного рабина Польщі.
Чому «повернувся»? «Моє походження зіграло якусь роль. Однак важливішою була певна несправедливість». Будучи молодим євреєм в Нью-Йорку «мені було добре і я все мав» – як говорить: я ходив в єврейську школу і в прекрасну синагогу. Однак коли я почав зустрічатись з євреями між іншим в Польщі, Угорщині чи в Росії, я дійшов до висновку: «Вони не мали таких самих можливостей. І не з приводу власного вибору, тільки через вибори їх предків». Тоді він вирішив стати співавтором трохи більше справедливого «балансу», як це називає. До сьогодні сприяє подальшому відродженню єврейського життя над Віслою; бере участь у створенні простору для поляків, котрі відкривають своє єврейське коріння; робить Бар-міцви для молодих євреїв, підтримує ініціативи, які скеровані на вшанування пам’яті вбитих євреїв і догляд за старими єврейськими кладовищами.
На формування його ідентичності мали влив особливо батьки, були вони найважливішими вчителями і прикладом. Показали йому, що як родина вони євреї, але також, що вони повинні бути відкритими не тільки для євреїв. Юдаїзм йому допомагає, як розповідає, старатися бути кращою людиною. «Це і є моя дорога по життю. Для однієї людини таким вказівником може бути інша релігія, для ще іншої – атеїзм. Я знаю, що юдаїзм – це моя дорога. Я стараюсь бути доброю людиною. І не бути байдужим».
